Новоплановский мост
Крепость Каменца Подольского
Крепость ХI-XVII в. является образцом военного строительства на Украине. За долгие годы существования в ходе многочисленных перестроек она приобрела формы вытянутого прямоугольника, обведенного высокими стенами.
Крепость всегда часть экскурсии в Каменце-Подольском!
По
контуру в разные времена было построено 11 мощных башен. Деревянные
укрепления разных веков были заменены каменными. На территории крепости
был свой колодец с водой, которая имела незаурядное значение во время
осады. В средневековые времена Каменецкая крепость считалась
неприступной твердыней. Известна легенда, за которой в 1621 г. турецкий
султан Осман, пораженный мощью стен и башен, воскликнул: «Кто создал это
каменное чудо?» «Алах!» - ответили подданные. «То пусть Аллах и берет
ее!» - сказал Осман и дал приказ отступить. Как фортпост земли
Подольской крепость последний раз использовалась во время ІІ мировой
войны. Была частично разрушена, позже была отреставрирована и
используется в настоящее время как музей.
Общая информация о городе
Каменец-Подольский лежит в лесной широколистной зоне на высоте 401 м над уровнем моря, где преобладают чернозёмы, подходящие для механизированной обработки. На окраинах города имеются залежи известняков, пригодных для изготовления щебня, бытового камня, выжигания извести, изготовления облицовочной плитки. В регионе есть карьеры для добывания известняков, используемых в сахарной промышленности. На территории Каменец-Подольского района открыто несколько месторождений гипса, источники минеральной воды типа «Нафтуся», «Миргородская», «Минская», «Березовская». Входит в самый большой в Европе национальный природный парк «Подільские товтри».
Площадь города – 28,4 кв.км.
Расстояния от Каменец-Подольского до больших городов и столиц Европейских государств автотрассами составляют: до Варшавы – 522 км, Амстердама – 1797, Берлина – 1112, Праги – 1070, Софии – 1139, Стамбула – 1441, Брюсселя – 1901, Парижа – 2134, Рима – 2155 км;
до ближайших областных центров: до Черновцов – 95, Винницы – 179, Житомира – 287, Ивано-Франковска – 175, Львова – 264, Ровно – 275, Тернополя – 136, Одессы – 490 км. От Каменца-Подольского до Киева – 400 км.
Железной дорогой в Каменец-Подольский можно добраться ежедневным прямым поездом № 623 Киев-Каменец. Время его отправления по летнему расписанию – 19.50, прибытия – 8.00. Длительность переезда – 12 часов. Стоимость билета в купейном вагоне в одну сторону – 31 грн.
Автобусом с Центрального автовокзала г.Киева: автобусный марштур Киев-Каменец-Подольский. Время отправления – 10.20, прибытия – 21.20, длительность переезда около 12 часов. Стоимость билета 35 грн. Кроме этого есть проходящие автобусные рейсы (Киев-Косов, Киев-Черновцы).
Авто: путь займёт около 5 час. 30 мин.
Городской транспорт: маршрутные (проезд 0,75-1,00 грн.) и радиотакси (от 4,00 до 8,00 грн в черте города).
Обслуживанием населения занимается 166 предприятий розничной торговли. К его услугам 19 парикмахерских, 9 предприятий по пошиву и ремонту одежды, 10 – по ремонту обуви, 6 – бытовой техники, 20 автозаправок, 16 аптек (состоянием на 2003г).
В Каменце-Подольском есть Государственный педагогический университет, Государственная аграрно-техническая академия, военно-инженерный институт, колледж пищевой промышленности, 23 средние общеобразовательные школы, 7 средних специальных учебных учреждений и 5 профессионально-технических училищ.
К услугам населения города 13 общедоступных библиотек, 3 Дома культуры, школа-комплекс эстетического воспитания, школа искусств, музыкальная, хоровая, художественная школа, исторический музей-заповедник с картинной галереей. На базе государственного историко-архитектурного заповедника создан Национальный историко-архитектурный заповедник. Есть ботанический сад.
Спортивная база Каменец-Подольского представлена городским стадионом с футбольными и мотобольными полями, стадионами Государственного педагогического университета, Подольской Государственной аграрно-технической академии, колледжа пищевой промышленности, физкультурно-оздоровительным комплексом.
Хозяйственный комплекс города дополняют сегодня 571 действующее предприятие малого и среднего бизнеса.
Костел Св. Апостолов Петра и Павла
Костел Св. Апостолов Петра и Павла называют «Малыми Вавелем Подолья» не только за совершенную архитектуру, но и благодаря значению Кафедрального собора в духовной жизни края. Костел знаменит своими фресками Джованни Сампини, искусным деревянным алтарем XVIII в. турецким минаретом с фигурой Девы Марии на нем, каменной Лаурой, уникальным органом в 972 трубы.
Каменец-Подольский информация о городе
Кафедральный костел с минаретом
Возраст этого западно-украинского города Хмельницкой области остается загадкой и вызывает много споров в среде современных историков. Легенды рассказывают красивую историю охоты на оленя молодых литовских князей Кориатовичей, во время которой и был открыт город-скала. Первое письменное упоминание о Каменце относиться к шестидесятым годам ХІV века в летописи «О Подольской земле» (как позже выяснилось, это была фальшивая грамота). Из других источников мы можем узнать, что город основали римляне в первое столетье нашей эры, оставив после себя пяти арочный деревянный мост, изображенный на Траяновой колонне в Италии.
Дворик кафедрального костела
Каменец-Подольский называют городом семи культур — по числу национальностей проживавших и привносивших вклад в его создание. В разные времена здесь проживали русские (украинцы), турки, татары, армяне, евреи, литовцы и, конечно же, поляки. Татары построили первую крепость; турки — минарет, бастионы, зачем-то, замуровали римский арочный мост в каменный саркофаг; армяне основали самую большую общину на Украине, богатую на столько, что короли польские брали кредит на военные нужды; евреи торговали; украинцы жили, работали, строили,; поляки воевали, строили и снова воевали (Ежи Володиевский, ставший для нас известным по фильму «Огнем и мечем» погиб в Каменецкой крепости).
Новоплановский мост через каньон
Во все времена Каменец был привлекателен для завоевателей, удачное месторасположение (на границе востока и запада), удивительный ландшафт — старая часть города стоит на каменном острове, который окаймляет со всех сторон каньон р.Смотрич. Этот каменный обруч, глубиной 35-60 м., охранял город от опасных гостей. В 1918г. С.Петлюра на целых 8 месяцев назначает губернский Каменец столицей УНР. Здесь издают законы, печатают деньги «петлюровки» (по некоторым сведениям денежная масса была подкреплена кокаиновым запасом).Не смотря на то, что город во все времена исполнял роль приграничного форпоста, видел много крови и слез, самые страшные времена приходятся на Великую отечественную войну. Особенно тяжело пришлось еврейской общине — за время оккупации фашисты уничтожили в Каменец-Подольском районе более 85 тыс. евреев. Взрослых расстреливали, на детях экономили — закапывали живьем.
Улочки старого города
Каменец-Подольский посетило немало ярких личностей — Петр І, Екатерина ІІ, Тарас Шевченко, Булгаков, служил составитель русского толкового словаря Даль, закончил семинарию Михаил Достоевский (отец Федора Достоевского), Батюшков, Мицкевич, Леонтович, Сицинский, короли и великие князья Польши и Литвы, султаны Турции, украинские гетманы, польская Мата Хари — красавица Софья Потоцкая.
Соревнования по воздухоплаванию
Легенда гласит, что пройдя через триумфальную арку Стефана Августа можно загадать самое заветное желание — по преданию оно сбудется (Л.Д. Кучма дважды перед выборами посещал Королевскую арку), можно бесконечно удивляться Кафедральному собору, к которому пристроен минарет, можно погулять по каменному мосту-саркофагу, можно посетить все 200 памятников архитектуры и 11 музеев собранных в одном месте. Многим Каменец известен по фильмам: «Старая крепость«, «Баллада о доблестном рыцаре Айвенго», «Три мушкетера», «Цыганка Аза», «Комиссар», «Папа», «Оранжевое небо», «Трактирщица».
Ночное свечение шаров
Во многом Каменец уникален: самый высокий без опорный мост в Европе, самый большой в Европе Национальный природный парк «Подольськие Товтры», 3 место на Украине по количеству памятников архитектуры (после всемирноизвестных Киева и Львова), 3 место в мире в процентном отношении студентов к общему, стотысячному, числу населения города, скалы в самом центре города, неплохо развитая туристическая инфраструктура. Богатая история города и окрестностей, интересные праздники и фестивали, ставшие уже традиционными соревнования по воздухоплаванию, фестивали групп исторической реконструкции, удобное месторасположение — (100 км до Хмельницького и 100 до Черновиц), качественное обслуживание туристических организаций, предприятий питання и гостиниц, активне виды отдыха, обусловленные идеально подходящим ландшафтом, сельский туризм сделали Каменец привлекательным для украинских и зарубежных туристов.
Достопримечательности Каменца-Подольского
КРЕПОСТЬ. Памятник военной архитектуры эпохи феодализма. Комплекс сооружений формировался на протяжении веков. Первые укрепления 11-12вв. С конца 11в. Старая крепость начала перестраиваться: с участием Итальянского военного инженера Камилиуса сооружено семь башен. С течением времени бойницы приспособлены к новым видам огнестрельного оружия. В 17в. возведены сооружения бастионной системы (Новая крепость). Территория Старой - около 5 га. Частично открыт подземный ход, который, по рассказам, связывал Камянецкую крепость с Хотинской. В 1762г сооружен южный двор (инж. X. Дальке), в 1790-91гг. - северный (арх. С. Завадский).
БАШНИ. Новая Восточная (Черная). На ней каменная доска с надписью, ее построил арх. Иов Претвич (1544г.). Здесь глубокий колодец, пробитый через 40-метровую скальную породу. Кармалюкова - высочайшая башня, куда трижды заключался народный герой Устим Кармалюк. Построена в 1503-17гг. на средства папы Юлия ІІ. Белая (1510-31гг.), Рожанка (1505г.), Дневная, Малая - для хранения пороха, Водная, на берегу реки Смотрич, поставляла воду для замка, и другие. Экспозиция государственного музея- заповедника.
ЗАМКОВЫЙ МОСТ ("турецкий"). Каменное сооружение, соединяет крепость со Старым городом. Построен в древние времена. В период турецкого господства ремонтировался (17в.), отсюда и название.
СРЕДНЕВЕКОВЫЕ ФОРТИФИКАЦИОННЫЕ СООРУЖЕНИЯ, 15-16вв. Две линии каменных стен с бойницами, соединенными с мощными бастионами. Эти фортификации сохранились по сей день. (ул. Скалистая).
ГОРОДСКИЕ ВОРОТА.16-17вв. Часть мощных укреплений, которые закрывали въезд в Старый город. Оборонительный узел перестроил (1746г.) военный инж. X. Дальке. (Старобульварный спуск).
АРМЯНСКИЙ НИКОЛАЕВСКИЙ СОБОР. 15-18вв. В 1672г. разрушен турками. Восстановлен почти через столетие. Сохранился фрагмент галереи. Рядом пятиэтажная колокольня. Сооружена как объект оборонительного типа (каменная башня с бойницами). В интерьере фрагменты настенной фресковой живописи.
КОСТЕЛ. Построен талантливыми местными мастерами на средства подольского католического епископа. В основе остатки древнеукраинского храма. В 1866 стал приходским. Ныне здесь экспозиция музея-заповедника, один из ярких экспонатов - надмогильный памятник в мраморе Лауре, скульптора В. Бродского (1876г.). Используется костел как зал органной музыки.
ТУРЕЦКИЙ МИНАРЕТ. В период турецкого господства (1672-99гг.) кафедральный костел превращен в главную мусульманскую мечеть. Для этого пристроен минарет высотой 36,5 м. Типичный образец мусульманской культуры. Венчает сооружение бронзовая статуя Мадонны, установленная в 1756 г. в ознаменование изгнания турок. Со временем сооружен главный алтарь, исповедальня, проповеднический амвон.
ТРИУМФАЛЬНАЯ АРКА. 1871г., стиль позднего барокко. Сохранилась без существенных перемен. Блистательности сооружению придает каменная орнаментальная резьба с растительными мотивами.
КОЛОКОЛЬНЯ. Памятник колонного типа из каменных глыб, три яруса.
ФРАНЦИСКАНСКИЙ КОСТЕЛ. 14-18вв. Сперва здесь был монастырь монахов этого ордена, сгорел в 1616г. В конце 18в. костел превращен в архиерейскую церковь. Барокковая колокольня, считают, выполнена с участием Яна де Витте.
ДОМИНИКАНСКИЙ МОНАСТЫРЬ. 15-18вв. Архитектурный ансамбль составляют несколько сооружений, возведенных в разные времена. Отображает разные периоды в истории украинской архитектуры и градостроительства. До 1866г. помещения использовались католической семинарией. В период Второй мировой войны памятник сильно поврежден.
КРЕСТОВОЗДВИЖЕНСКАЯ ЦЕРКОВЬ. 17-18вв. В долине реки Смотрич. Один из оригинальнейших памятников подольского деревянного строительства. Стоит на фундаменте, чтобы в наводнение вода не заливала ее. Это условие строители также поставили на службу искусству. Находится в предместье Карвасары, название которого происходит от "караван-сарай", где останавливались купеческие караваны из разных стран. Трехсрубное однобанное сооружение. Во время турецкого господства сожжена, затем отстроена.
РАТУША. 17-18вв. Дом бывшего польского магистрата, на Центральной площади. Оригинальное сооружение средневекового города, через которое по так называемому татарскому пути шли караваны купцов в Крым, Кафу и дальше на восток. Была центром сложной политической жизни. На протяжении столетий здесь располагалась польская управа (магистрат), происходили судебные заседания. С балкона оглашались приказы, приговоры, которые здесь же и приводилось в действие. На площади перед ратушей в 1818 и 1824гг. подвергался наказаниям У. Кармалюк. Разрушенный во время немецкой оккупации дом восстановлен, установлены часы и один из колоколов, которые отлил в 17в. львовский мастер Полянский.
ЗДАНИЕ РУССКОГО МАГИСТРАТА. 16в. Польский король Ян Казимир в 1658г. утвердил права украинской общины на пользование домом, освободил от налогов. Когда магистрат был лишен самоуправления, помещение использовалось для собраний подольского дворянства, позднее - как театр. В 1805-65гг. здесь была духовная семинария, в которой в 50-е годы учились известный украинский поэт С. Руданский и писатель А. Свидницкий.
НИКОЛАЕВСКАЯ ЦЕРКОВЬ. 14в. Сохранилась почти в первоначальном виде. Построена армянскими поселенцами (1398г.) под руководством Синана Котлубея. Относится к типу безколонного храма с алтарной апсидой. Храм - воин с оконцами-бойницами. Позднероманский стиль.
Гончарська башта
Ви бачили кордон складових частин міста, старої і нової, перетин часової межі в межах одної територіальної одиниці більш шокуюче-прекрасний, більш маніфестний? Ви можете навести ще хоча б один приклад, де б Історія так же впевнено-наказово вказувала всім на своє місце захоплених глядачів?
Може й знаєте, але позбавте мене від цього знання. В Кам'янці на варті острова Старого міста від материка Нового плану стоять вартові-башти. Їх багато: найбільша Баторія, Різницька, Кравецька, На Броді. 90 % туристів бачить лише Гончарну. І, знаєте, це теж вже дещо.
Досить часто в путівниках та статтятх цю башту називають не Гончарною, а баштою Альбрехта Дюрера (1471-1528). Реформатор художнього відображення дійсності з середньовічної Німеччини жодного разу не бував у Кам'янці. Де Нюрнберг - а де наше місто. Чому ж ця частина міських фортифікацій носить його ім'я?
А все просто: як і багато інших геніїв Відродження, Дюрер був не лише художником. Серед його численних талантів були й неабиякі інженерні здібності.
Часи Дюрера, злам XV i XVI століть, відзначалися бурхливим розвитком зброї. До сервантівського Дон Кіхоту ще майже столітття, лицарі ще існують, але їх блискучі важкі лати вже гірше захищають: озброєна мушкетами піхота становить консервним банкам на таких же законсервованих в залізо конях неабияку загрозу. Війська ставали якісно іншими, більш вимуштрованими, краще озброєеними, просто заховатися від них у високих баштах вже недостатньо.
Якраз в цей час А.Дюрер викладає свої ідеї з приводу поліпшення фортифікацій в праці "Настанова щодо укріплення міст, замків, тіснин" (1527р.). Процитую статтю Валентини Шевченко "Фортифікаційні ідеї Альбрехта Дюрера: втілення в Україні":
"Він наголошував важливе значення фортечного рову як перешкоди, доконечну потребу оборони його поздовжнім вогнем гармат і відтак поклав початок капонірам. У своїх проектах А. Дюрер проводив ідею поступовості оборони верків і, щоб убезпечити оборонців від бомб, зведення казематних приміщень для залоги й запасів харчів. Він запропонував ідею полігонального фронту, а в укріпленні для оборони тіснин - ідею майбутнього форту-застави.
Міські укріплення А. Дюрер радив будувати у вигляді мурованої огорожі з ронделями-бастеями (круглими, напівкруглими, багатокутними баштами), розміщеними по кутах і на прямих ділянках огорожі - там, де довжина її була більшою від обсягу пострілу з рушниці. Цей тип укріплень А.Дюрер звів до системи. Його бастеї - прототип майбутніх п'ятикутних бастіонів.
У горішньому ярусі башт Дюрер розміщував артилерію, бо вважав, що оборона від цього стане надійнішою. Фортифікатор опрацював кілька варіантів парапетів для рикошетування чавунних ядер: парапет із зрізом по прямій, парапет із зрізом по кривій тощо. Побудована за його проектом башта Соллер у Нюрнберзі мала парапет з прямим зрізом і була завершена наметом, що не закривав парапету зі стрільницями горішнього ярусу, де стояли гармати. В усіх своїх баштах А.Дюрер, дбаючи про полегшення побуту вояків, передбачив ніші для відпочинку, камінове опалення приміщень".
Нюрнбергу пощастило: його укріплення рекоструював сам Майстер. От вже де було поле для експериментів, от де теорія зіштовхнулася із практикою! Дюрер приладнав щити, що оберталися по осі, у горішніх стрільницях башт, замаскувавши таким чином гармаша під час набивання гармати. А в амбразурі малих стрільниць він зробив вертикальні прорізи для гаркебузів і фальконетів.
Ідеї Дюрера невдовзі взяли на озброєення (в будь-якому сенсі цього слова) і інші міста, і інші країни. Пройшло кілька десятиліть (інету і телебачення в ті часи не було) - і його ідеї досягли і Польщі. А отже, й Кам'янця.
Десь в середині XVI століття на каньоні з'явилася башта, яка відігравала головну роль серед всіх фортифікаційних споруд кам'янецьких укріплень зі східного боку. Місце вибрали вдало, хоча в ті часи навряд чи хтосб задумувався про естетичну складову будівництва. 22 метри відділяють башту від вод Смотрича (в ті часи річка була судноплавною, не забуваймо).
Закріпили башту за міським цехом гончарів: на їх плечі лягав обов'язок приглядати за станом споруди, а також обслуговувати башту в період військових дій.
Башта ця в 1583 році чи то зазнала реконструкції, чи то була нарешті побудована.
Цікава деталь: каньон зробив башту дуже різною: з боку річки на неї дивишся - бачиш п'ять ярусів, а підійдеш до неї з боку Старого міста - видно лише три.
І от саме при спорудженні цієї, і лише цієї башти, однієї з багатьох, що охороняли Старе місто по окружності острова, було застосовано ідеї А. Дюрера. Здається, все стандартно: кам'яна труба з бійницями, башта і башта. Та якщо придивитися до верхнього ярусу споруди, помічаємо, що там є парапет з прямим зрізом заввишки 1,32 м, завширшки з боку річки (ворога) - 1,25 м, з боку міста - 0,4 м. (цифри - з статті Валентини Шевченко).
Що це, для чого? Загадку парпету змогла розшифрувати в 1961 році вже згадана В. Шевченко. Вона пише:
"Як з'ясувалося, автором такого незвичного типу башт із парапетом був Альбрехт Дюрер. У цих баштах парапет призначався для рикошетування чавунних ядер, а посилене перекриття погрібне було для розміщення артилерії. У процесі досліджень виникло припущення, що оборонне кільце Кам'янця будували за єдиною фортифікаційного системою А.Дюрера, адже якщо в двох найкраще збережених дотепер баштах наявні елементи цієї системи, то його ідеї могли бути застосовані і в інших тамтешніх оборонних спорудах XVI століття, нині перебудованих або зруйнованих.
У нашій країні аналогічних башт не виявлено. Взагалі кам'янецькі споруди - єдині, що збереглися до наших часів і донесли дюрерівську ідею рикошетування чавунних ядер. Навіть башти в Нюрнберзі нині перебудовані і втратили свій початковий вигляд. Отож без перебільшення можна сказати, що кам'янецькі башти - унікальні військово-інжснерні пам'ятки. (...) Сусідня з Гончарською Різницька башта теж мала парапет з прямим зрізом і, мабуть, аналогічну історію будівництва".
Так, ідеї в Дюрера були революційні і дійсно раціоналізаторські. Але вимагали чималих коштів для втілення. Лише кілька місць в Європі його часів могли похвалитися тим, що змогли реалізувати задумане його генієм: скажімо, укріплення Шафгаузена в Швейцарії (сам Дюрер керував там будівництвом).
Третє ім'я башти.
В 1669 році башта була відремонтована. Під час турецької осади міста в 1672 році споруда зазнала руйнації, але швидко була відновлена, але зі змінами верхньої частини стін (якраз отой "дюрерівський" ярус) та без даху. Без даху вона стояла аж до 1960-х років, аж до реставрації споруди в 1963р. Подивіться старі путівники містом - переконайтеся в цьому.
В 1740-х роках башту від гончарів Кам'янця передали цеху різників, тому в ті часи її називали ще й Різницькою. Ох і плутанина з цими цеховими назвами в місті!
Діаметр Гончарської башти - 13 м. Стіни на рівні третього ярусу завтовшки в 2,5 м. Вхід - лише один, з боку міста. Над входом пам'ятна плита з цифрами "1583".
До самої башти тулиться велика робоча синагога (ХІХ ст.), в якій вже багато років діє ресторан "Стара Фортеця". Колись він був дуже популярним, я ще пам'ятаю козацько-кармалюбковські інтер'єри в чеканках, зараз там стерильний євро-ремонт без жодних ознак оригінальності.
«Цветок на камне» - Каменец-Подольский
Это надежная и могучая крепость со стенами, вырубленными в скале; стоит она над скалистой кручею, нет равных ей не только во владениях польских, но, кажется, и в чешских, и в Шведской стране, и в державе Голландской, и в горах немецких…
Леся Украинка назвала его «Цветок на камне».
Я встречал в литературе утверждение, что этот город был основан около двух тысяч лет назад. То ли римлянами, воинами императора Траяна, то ли даками, которых затем покорили римляне. Во всяком случае, географ ІІ столетия Клавдий Птолемей пишет про пять дакийских городов, расположенных по берегу Днестра именно в этих местах.
Один из этих городов назывался Клепидава, — что-то вроде «крепости на скалах». Достаточно взглянуть на нынешний Каменец-Подольский, чтобы понять, насколько к нему подходит это название. Сверх того, защитники дако-римского происхождения города на рельефах, покрывающих знаменитую колонну Траяна в Риме, обнаружили изображение арочного моста, по их мнению, весьма похожего на Турецкий мост в Каменце.
Александр Карбовский, ученый секретарь Национального историко-архитектурного заповедника «Каменец», с подобными выводами не согласен. Это — его право...
Турецкий мост, возле которого мы с ним стоим и рассуждаем о происхождении города, впрямь необычайно интересен, — хотя бы тем, что он, вероятно, единственный на планете, поставлен не поперек, а… вдоль реки. Мелкий коричневый Смотрич, приток Днестра, делает петлю вокруг скального массива, на коем выстроен Старый город, и почти что сам встречается с собой; а полосочка суши между сближающимися извивами как раз и несет на себе массивный, тяжелый мост.
Первоначальная «античная» аркада заложена сплошным камнем, что делает мост похожим на высокую плотину. Хотите знать кто это сделал (заказывайте экскурсии в Каменце-Подольском) — поляки, турки, россияне? Бог весть. Но вот деревянные конструкции поверху, безусловно, строили немцы-оккупанты в Великую Отечественную. Чтобы гонять по мосту танки…
Генезис Каменца-Подольского
Старый город находится в понижении долины реки Смотрич, среди лесистых склонов. Причина такого расположения прозаическая: при своих набегах авары или печенеги, не знакомые с географией, могли не заметить город. Одним из подтверждений реальности подобных событий служат местные названия. Я не поверил своим глазам, когда прочел наименование улицы "Гунська". Оказывается, были в этих краях те самые гунны, которые совершали познавательный набег на римские провинции. Здесь они поили своих азиатских коней в источниках, и доныне называющихся гуннскими. Один из таких гуннских потоков, падая с обрыва, образует живописный водопад.
Последние археологические данные сдвигают дату, считавшуюся временем основания города (XI век) примерно на тысячу лет, помещая ее в римскую эпоху. При реставрации Замкового моста, когда обрушилась старая кладка, обнаружилось, что часть ее возведена в начале нашей эры. а пролеты и своды моста полностью соответствуют не древнерусским стандартам (все-таки территория Волынско-Галицкого), а римским требованиям, которые строго соблюдались даже в отдаленных уголках империи.
Первое упоминание о городе включено в Ипатьевскую летопись, а также в армянские хроники 1060-1062 годов. Триединый в своей исторической доле Каменец-Подольский мирно и не совсем объединял в себе украинскую, армянскую и польскую общины Батый обошел стороной Подолье, но все же оно более чем на столетие признало власть верховного хана. В 1362 году великий литовский князь Ольгерд возле речки Синюхи наголову разбил войска трех татарских ханов. Сыновья его, сменившие свои языческие имена на вполне христианские - Юрий, Александр, Константин и Федор - во время охоты обнаружили окраинный городок бывшего Волынско-Галицкого княжества. К этому месту, согласно легенде, их привела грациозная лань, с той поры считающаяся символом города.
Развлечения в городе Каменец-Подольский
Замечательно, что настроение в городе Каменец-Подольский всегда романтическое, напоенное буйством природы. Город Каменец-Подольский расположен в центре Подольской возвышенности, на полуострове, в петле реки Смотрич, которая течет в глубоком скалистом каньоне. Подозреваю, что именно окрестные пейзажи и воздух парков вдохновляют местных жителей и гостей города на влюбленное воркование и экскурсии по городу. Иначе как объяснить статистику: каждая вторая девушка в городе беременна? Молодежь составляет большую часть населения стотысячного города Каменец-Подольский. И нужно отметить -- патриотичную: свое будущее они связывают с родным городом.
Замки и каньоны города Каменец-Подольский вдохновляет не только влюбленных, но и... воздухоплавателей. Именно в городе Каменец-Подольский каждый год проходят международные рейтинговые соревнования по воздухоплаванию на тепловых аэростатах «Кубок Подолья» и «TNK Balloon Cup». Ведь благодаря уникальности своих ландшафтов Каменеччина - единственное место в Украине, где воздухоплаватели имеют возможность соревноваться в глубоком скалистом каньоне. Это захватывающее экзотическое зрелище собирает в середине мая туристов со всего континента. Экстрима действу добавляет возможность увидеть исключительный маневр - пролет под 56-метровым мостом «Бегущая лань» через реку Смотрич в городе Каменец-Подольский. Исполнение этого трюка включает пилота в элиту воздухоплавателей. Кстати, с этого же моста можно совершить еще один экстремальный трюк - «упасть» в бездну с помощью bungee jumping. Для раздумывающи
Церковь Иоанна Предтечи
Дата постройки: приблизительно 16 век.
Адрес: Украина, Хмельницкая обл., Каменец-Подольский, ул. Иоанно-Предтеченская.
От церкви 16 в. в настоящее время остался только фундамент. Здания на заднем плане - Каменец-Подольская Православная семинария (исторически существовала здесь же, была изначально организована при храме Иоанна Предтечи).
Экскурсия в Каменец-Подольский
Каменец-Подольский один из старейших городов Украины, причастных к выдающимся событиям европейской культуры. Скалистый остров, опоясанный тугой петлей реки Смотрич, которая проложила свой путь в глубоком каньоне, стал своеобразным природным пьедесталом , где на протяжении более чем десяти столетий известные и неизвестные мастера создавали настоящее каменное чудо. Каменец-Подольский и сегодня очаровывает неповторимым единством ландшафта и архитектуры .
Историческое прошлое старого города скрывает множество тайн. И сегодня не до конца ясно когда возник Каменец. Некоторые историки считали, что город был заложен в начале нашей эры даками в период римско-дакийских войн. Тогда оно носило имя Петридавы или Клепидавы (от греческого «петра» или латинского «ляпис» - камень и дакийского «дава» - город.
Каменец-Подольский нельзя представить без широкоизвестного старого замка – уникального оборонительного сооружения XI-XVII столетий, возведенного на скалистом мысе возле узкого перешейка, через который вела древняя главная дорога к старому городу. Каменные укрепления XI столетия, построенные на основе еще более ранних, мало чем напоминали современную могучую твердыню из 11 башен, соединенных высокими стенами. Остатки древнерусских укреплений, обнаружены в разных частях замка: в Дневной башне – фрагмент стены с бойницами и остатки небольшой, овальной башни посредине замкового двора возле Ласской башни.
Почти вся западная часть Старого города во время средневековья состояла из костелов и монастырей. Это монастырь иезуитов (не сохранился), Петропавловский костел, костел Катерины, монастыри францисканцев, доминиканок, кармелиток (не сохранился), тринитариев. В центральных кварталах города расположен комплекс Доминиканского монастыря – старейшего в городе, основанного еще в XIV столетии и окончательно завершенным в середине XVIII столетии в стиле барокко (архитектор Ян де Витт). Кафедральным был Петропавловский костел, расположенный в северо-западной части Центральной площади. Здание костела, строительство которого началось еще в XV столетии, претерпело многочисленные изменения и перестройки. Одна из интереснейших пристроек в виде минарета появилась в конце XVII века во время турецкого правления. Культовое строительство в Каменце-Подольском представляет собой своеобразную архитектурную энциклопедию разнообразных стилей и эпох.
Могущество городских укреплений поражала не только многочисленных путешественников. Согласно историческим данным, турецкий султан Осман, увидев в 1621 укрепления Каменца, спросил: «Кто построил сей могущественный город?» - «Сам бог», - ответили ему. «Пускай же бог и покоряет его!». С этими словами султан увел свое войско из-под укреплений Каменца. За свою многовековую историю город-крепость был взят лишь два раза: в 1393 году литовским князем Витовтом из-за распрей внутри гарнизона крепости и в 1672 году турками, благодаря тому, что турецкое войско превосходило количество защитников крепости более чем в 60 раз.
В 1928 году согласно постановления Совета Народных Комисаров, замок, в числе нескольких других сооружений Старого города, был объявлен республиканским историко-культурным заповедником.
За последние годы город стал местом проведения фестивалей . Такие традиционные Всеукраинские и Международные фестивали., как «Козацкие забавы», «Фестиваль национальных культур», «Рыцарский турнир», Фестиваль воздушных шаров, такие детские фестивали как «Старая крепость», «Каменецкие скалы» стали известны и популярны не только в Украине, но и за ее пределами.
Экскурсия в Червоноград (Джурин)
О городе Червоноград на юго-западном Подолье вспоминают давние летописи уже в ІХ столетии. Еще до татаро-монгольского нашествия 1240 года за него дрались и спорили князья Киевской Руси. От прежнего славного города Червоноград на сегодня остались только удивительно красивые руины замка в Борщевскому районе Тернопольской области вблизи села Нырков.
Вашему взгляду откроется ошеломляющая панорама каньона, в середине которого на возвышенности продолговатой формы, стоят две замковые башни белого цвета. Земля под ногами необычного тёмно- красного цвета. Такого же цвета и разрез самого каньона. Замок на этом месте был построен ещё в XV столетии и был центром целого удельного княжества. Крепость неоднократно разрушалась татарами, турками, волохами и к середине 18 века была полуразрушенной.
Кроме замка здесь есть ещё одна жемчужина- 16- метровый Джуринский водопад. Это самый большой равнинный водопад на Украине. Своим появлением он обязан волохам. В 17- ом веке в ходе военных действий они взорвали скалу и речушка Джурин пробила себе новое русло. В выходные дни сюда приезжают люди с палатками из близлежащих областей- Ивано- Франковской, Тернопольской, Львовской, Хмельницкой,- чтобы насладиться единением с природой, искупаться в чистых водах водопада.
Экскурсия в Хотин
Через Хотин, который возник как славянское поселение где-то в VIII в., неоднократно проходили магистральные пути истории. Город в Среднем Поднестровье не раз бывал ареной кровавых битв, здесь часто пылали пожары. Враги опустошали его, но он снова возрождался, вырастая мощной крепостью. Именно этот средневековый город имел в виду автор Воскресенской летописи, когда в «Списке русских городов дальних и ближних», составленном в конце XIV столетия, назвал "...на Днестре Хотень". Перейдя защитный ров и поднявшись на земляной вал, можно увидеть крепостные укрепления. Более чем на километр тянутся они вдоль высокого обрывистого берега Днестра. Внизу, на скалистом мысе, высится громада каменных стен. Это крепость XIII — XVI вв. Земляной вал с бастионами, который ограничивает прямоугольную в плане площадь, построен позже, в начале XVIII в., турецким командованием по проекту французских инженеров. На территории новой крепости размещались казармы, конюшни, бани, складские и другие помещения. Но сейчас здесь осталась только каменная церковь, построенная в 1835 г. для русского гарнизона, который был дислоцирован в крепости после Бухарестского мирного договора 1812 г.
Суров и грозен вид стен замка. Снаружи их украшают выложенные из красного кирпича четыре полосы, состоящие из нескольких квадратов, вписанных один в другой, и расположенных над ними в четыре ряда ступенчатых пирамид, завершенных крестами. Стены, высота которых достигает 40 — 60 м., выглядят монолитными и чрезвычайно мощными. Дворец построен во второй половине XV в., под ним расположены два больших подвала, где раньше хранились провиант и оружие. На втором этаже этого же помещения размещалась небольшая замковая однонефная церковь с полукруглой апсидой с востока и прямоугольным притвором с запада.
В Хотине сохранились руины еще одной, самой древней, каменной крепости. Но они находятся в земле. Их раскопала в 1961 - 1964 гг. экспедиция Черновицкого краеведческого музея. На протяжении 4 летних сезонов исследовались руины древних стен, собирались находки, тщательно изучались культурные напластования, и постепенно вырисовывалась начальная история Хотина, не засвидетельствованная письменными источниками. Неслучайно скалистый мыс над Днестром наши предки назвали "Хотень" — название происходит от глагола "хотеть", мыс был желанным местом для древних поселенцев. Именно здесь начался Хотин. Сначала это была небольшая деревянная крепость, построенная восточными славянами. Ее незначительные следы обнаружены во время раскопок. К сожалению, установить время постройки этой крепости, а, следовательно, и закладки Хотина не удалось, поскольку при строительстве каменного замка древнейшие культурные напластования были спланированы. Рядом с деревянной крепостью и одновременно с ней существовало неукрепленное поселение.
Экскурсия в Крывче
В селе Кривче находится замок, точнее остатки оборонного замка, построенного в 1639 году. Он расположен на возвышении и с вершин его башен хорошо просматривается местность. Тем не менее его в своё время неоднократно брали и турки, и татары, и козацкие войска. Известно, турецкий султан Магомет IV, после подписания Бучачского мирного договора, захватил его и находился здесь длительное время. Во время осады польским королём Яном Собеским, сооружения были значительно повреждены. Позднее, когда замок утратил своё стратегическое значение, он превратился в жилой комплекс. Часть стен была разобрана на камень для строительства хозяйственных строений. В наше время была предпринята попытка произвести реставрацию, однако разрушительные процессы в обществе в 90-х годах ХХ в., свели к нулю все успехи. Успели накрыть крышу одной из двух башен. И на сегодняшний день замок так и выглядит: одна башня-красавица, другая-"сломанный зуб". Тем не менее это сооружение привлекает внимание проезжающих мимо туристов своим величественным видом.
Но не только, и не столько, замком известно это село. Здесь, высоко на речкой Цыганкой, расположен вход в знаменитую Кристальную пещеру. Знаменитую тем, что длина её лабиринтов составляет более 23 километров. Она единственная из пещер Борщевского района ( а их на территории района около десяти) доступная для посещений туристами в любое время года. Кроме того , и это наверное главное, она считается одной из самых красивых пещер Украины. Для " неорганизованных" посетителей организован маршрут длиною в 4 км в сопровождении гида, который и расскажет всю историю открытия этого чуда природы и исследования подземных ходов. Маршрут электрофицирован, а кое-где корридоры оборудованы поручнями. Единственный минус- это подъезд к входу пещеры. Расстояние от трассы небольшое 1,5 км, но дорога грунтовая через село вдребезги разбита тракторами. Где необходимо сделать поворот с трассы, лучше спросить у местных жителей, ибо указателя нет, а поворот мало заметен.
Следует сказать, что температура воздуха в любое время года составляет +11, а относительная влажность воздуха 100%. Стабильный микроклимат, абсолютная тишина, повышенная ионизация воздуха и почти полное отсутствие болезнетворных микробов делает Кристальную пещеру перспективной для лечения бронхиальной астмы, хронического бронхита, гипертонии
Экскурсия в Бакоту
Бакота — село в Каменец-Подольском районе Хмельницкой области Украины.
Археологические раскопки свидетельствуют, что с древнейших времен вдоль берегов Днестра на этом месте располагалось множество языческих святилищ и капищ, а также курганные женские захоронения, что свидетельствует о плотной заселенности этих территорий начиная с доисторических времен. Существует также частично подтвержденная подводными исследованиями легенда о семисаженном каменном отпечатке стопы Будды, находящемся сейчас на дне реки Смотрич.
Впервые Бакота упоминается в летописи 1024 года. В XIII веке — крупный город, важнейший политико-административный центр Днестровского Низовья (с XIV века — Подолья), которое входило в Галицко-Волынское княжество. В 12 веке Бакота занимала площадь около 10 гектаров и состояла из населения количеством около 2,5 тысяч человек.
Первое упоминание о скальном мужском монастыре зафиксировано в киевской летописи 1362 года, где тот упоминается как "давно существующий". Основателем монастыря был преподобный старец Антоний (основатель Киево-Печерской Лавры). По ипатьевской летописи, в 1255 году городом завладели монголо-татары. Монахи и жители города спрятались от нападающих в лабиринте монастырских пещер. Захватчики предлагали выйти, сдаться и отречься от веры, но не достигнув успеха в переговорах, засыпали выход огромными камнями, тем самым заживо похоронив население в его убежище. В 1258 году татарами был разрушен Бакотский замок.
В 1431 году Бакота становится нейтральной приграничной территорией, как следствие перемирия между Польшей и Литвой. В этом году жители города организовывают восстание, убивают помещиков и провозглашают независимость. Через три года Польские войска жестоко придушили бунт, наказали зачинщиков, сожгли дома, разрушили замок и разогнали население. После этого Бакота навсегда перестала быть городом.
На протяжении последних веков своего существования жизнь в Бакоте была спокойной и размеренной. После 1918 года городок стал пограничным - вдоль реки была построена двухметровая каменная стена, а по ту сторону Днестра находилась "вражеская" Румыния. Голод 1933 года обошёл Бакоту стороной, но монастырь был закрыт, а чуть позже приостановлено строительство новой церкви. Боевых действий Второй Мировой войны на территории Бакоты не было. И лишь голодомор 1947 года уменьшил количество населения Бакоты втрое. В начале 1960-ых годов служба в храме монастыря була остановлена. Последние монахи умерли или ушли в другие монастыри. Иконы, кресты и книги были уничтожены, церковь разрушена.
Бакота сегодня
История Бакоты закончилась в 1981 году, когда в ходе строительства Новоднестровской ГЭС население было полность выселено в соседние города, а сам населенный пункт полностью затоплен водой.
В 1996 году обвал верхней скалы Белой горы уничтожил основную массу пещер и усыпальниц с настенными росписями и фресками 11-13 веков. Лишь в одном месте сохранились остатки келий и захоронений монахов, немногочисленные руины Михайловской церкви и покинутые фруктовые сады.
Сегодня Бакотой условно называются места вдоль берега Днестра, расположенные по соседству с остатками монастыря. По данным метеорологов, в этом районе существует своеобразный уникальный микроклимат - среднегодовое количество тепла на 1 кв.м. здесь равнозначно ялтинскому, а скалы и леса защищают побережье Днестра от северных воздушных потоков. Живописная природа и романтический имидж этих мест привлекают сюда многочисленные потоки паломников и путешественников. Последние годы Бакота стала меккой и прибежищем поклонников "ролевых игр" и последователей многочисленный экзотических религий.
Архитектурные прогулки
Подняв воображаемый головной убор Петра І в "Ветряных" воротах, я отправился в кафедральный собор Св. Петра и Павла. Его строительство было начато в XVI веке, и архитектурный ансамбль состоит из костела, турецкого минарета, и триумфальной арки. В середине XIX века венскими мастерами здесь установлен один из самых звучных и больших органов в Украине. При советской власти собор использовался в качестве музея атеизма. Надо отдать должное музейным хранителям: они сберегли все детали алтаря, внутренний интерьер, фрески и предметы религиозного культа - дароносицы и лампады. Когда-то город был центром епископии, и в боковом притворе собора под мраморными плитами захоронены тела пяти наиболее выдающихся епископов. Здесь же в особых сосудах хранятся их забальзамированные сердца. Внутри храма, как дань мусульманскому присутствию, высится мираб, покрытый изумительной каменной резьбой. Комплекс сооружений костела в настоящее время используется диецезией римско-католической церкви. Здесь находится и резиденция епископа.
Экскурсии в Каменце-Подольском
Несмотря на массу новых впечатлений рано или поздно в городе Каменец-Подольский возникнет вопрос «Где тут едят?». Советую обратить внимание, куда ходят сами каменчане. Конечно, в центре города Каменец-Подольский немало закусочных, но гораздо интереснее бродить по закоулкам. Тихие и уютные кафе, о которых туристы и не подозревают, могут предложить за малые деньги прекрасную местную кухню, например зеленый борщ, мамалыгу с брынзой и шкварками.
Как только с обедом покончено, не стоит терять ни минуты, нужно двигаться дальше. Всего в 30 км от города Каменец-Подольский находится Хотын - один из наидревнейших и основных оборонных пунктов Приднестровья. Хотынская крепость за семь сотен лет повидала всякого, но, несмотря на преклонный возраст, отлично сохранилась. В конце XIV ст. город вошел в состав Молдавии. Воевода Стефан III Великий значительно расширил границы крепости. Стены были шириной 5, а высотой 40 метров! В самом замке были вырыты глубокие подвалы, в которых жили воины. Здесь правили и турки: разместили казарму, комендантский дворец, мечети с минаретами, склады и мастерские. В 1621 году под этими стенами шумела Хотынская война, которая прославила запорожских казаков и их гетмана Петра Сагайдачного. Однако все XVII ст. Хотыном владели польские короли и турецкие феодалы.
Думаю, каждый из нас хоть раз видел это удивительное сооружение в кино. Ведь «Гадюка», «Захар Беркут», «Баллада о доблестном рыцаре Айвенго», «Три мушкетера», «Черная стрела», «Старая крепость», «Стрелы Робин Гуда» снимались именно здесь.
Неподалеку от крепости есть православная церковь. К мироточивой иконе Христа едут верующие со всей Украины. Привлекают туристов и венчания местных влюбленных в национальных буковинских костюмах. Нет ничего приятней, чем завершить такой день пикником в местности Бакота. Это один из самых красивых уголков Украины. Ступени приведут по обросшим лесочком склонам холмов к пещерному монастырю, где каждое воскресенье правит службу сельский батюшка. Тут можно прикоснуться к жизни аскетов, поставить свечку просто в пещере, испить святой воды из источника и завязать ленточку на возвращение.
Повна історія Кам'янця-Подільського
Досі точно не визначено, коли саме заснували місто Кам’янець-Подільський, існує декілька історичних версій заснування міста, а також безліч легенд, що робить місто ще більш загадковим. Але точно відомо, що воно є дуже древнім. Крім того місто завжди було певним культурним осередком, через це воно і є привабливим для туристів, бо кожна народність, яка проживала на території міста, а їх тут було чимало, залишила по собі історичну, культурну та архітектурну спадщину. Чаруюче поєднання древніх культур опоясане найглибшим у Європі каньйоном, погодьтесь, тут варто побувати.
Давня історія Кам’янця-Подільського дійшла до нас у вигляді легенд, вміщених в працях краєзнавців, етнографів і письменників, перелік яких досить невеликий: Петро Могила, Олександр Сементовський, Митрофан Симашкевич, Йозеф Роллє, Юхим Сіцінський, Мойсей Доронович, Тамара Сис. Легенди висвітлюють різні етапи історії міста, починаючи з його заснування. Збереглися також і гіпотези вчених.
1800 років тому, на думку деяких дослідників, на терені Старого міста лежало римське місто Петридава: місто-камінь, місто-фортеця, що стояло на воді.
На поч. ІІ ст. н.е. імператор Марк Траян захопив Дакію (теперішня територія Румунії), отримавши контроль і над Подністров’ям. Римські когорти стояли біля Кам’янця, а на острові розмістилося канаба - поселення, де мешкали родини воїнів, торгівці та ремісники, що поставляли легіонерам необхідні товари.
Місто так багато важило для Імперії, що з материка на острів був перекинутий міст, верхня частина якого складалась з дерев’яних аркових форм, а на мисі зведено замок-фортецю. З занепадом Риму, не стало і Петридави. Залишилися фрагменти її найдавніших оборонних систем і Замковий міст, який на протязі століть пережив 14 ремонтів та реконструкцій.
Дехто ототожнює Кам’янець-Подільський з римським містом Клепідавою, позначеним на карті давньогрецького географа Птоломея ІІ ст. Місто причаїлося на острові серед одвічних лісів, боліт і мочарів. Його мешканці грабували торгові каравани, які з незапам’ятних часів проходили краєм. Тому і назвали місто Клепідава, що означає «місто злодіїв».
Інша версія: в Клепідаву відправляли на заслання злодіїв та вільнодумців з Риму.
На території Кам'янця-Подільського знаходять знаряддя праці доби верхнього палеоліту (40-30 тис. років тому), старожитності трипільської культури IV-III тис. до н.е. (велике селище в урочищі Татариськи, декілька місцезнаходжень в Старому місті), поселення черняхівської культури (II-V ст. н.е.). На правому березі Смотрича, в районі Гончарної башти, виявили рештки східнослов'янського селища. Та саме містечко, як довели археологи І.Винокур і М.Петров, сформувався на території Старого міста в другій половині XII ст. У той же період виникло невелике дерев'яне укріплення на території Старої фортеці. Кам'янець входив до складу Пониззя (одна з областей Галицько-Волинського князівства).
На початку XIV ст. край потерпав від набігів татар. Близько 1362 р. на Поділлі заволодів владою великий литовський князь Ольгерд. Він передав край своїм племінникам - князям Коріатовичам. Першою їх столицею став Смотрич (в 30 км на північ від Кам'янця).
Історик-краєзнавець Юхим Сіцінський в книзі «Кам’янець-Подільський» пов’язував заснування міста з литовськими князями Коріатовичами.
1362 р. Великий литовський князь Ольгерд розгромив татарські орди, передавши завойовані землі племінникам Коріатовичам, які створили Подільське князівство з центром в місті Смотрич. Ніби це були землі їх матері, рід якої володів ними ще з домонгольського періоду. Існують також повір’я, що під час полювання на оленів брати Коріатовичі потрапили на півострів, оточений водами річки Смотрич. І на цьому півострові вони побудували місто.
7 лютого 1374 р. Юрій і Олександр Коріатовичі надали жителям міста привілей на самоврядування за магдебурзьким правом (пізніше цим правом користувалася польська громада міста). Близько 1375 р. Кам'янець став стольним містом Поділля. Літописи приписують Коріатовичам будівництво кам'яної фортеці в Кам'янці.
Згодом Юрій Коріатович став правити у Молдавії, проте незабаром його там отруїли. У 1374-1380 pp. на Поділлі правив Олександр Коріатович. За часи свого правління він розвивав торгівлю у місті, зокрема у 1375 році, перебуваючи в Кракові, надав краківським купцям привілей на торгівлю з Поділлям. У 1380-1391 pp. У Кам’янці володорював його брат Костянтин. Останнім з братів Коріатовичів князював наймолодший — Федір (12), який, за висловом літописця "вибився з підданства і повинності великого князя литовського ".
У 1393 р. великий литовський князь Вітовт завоював Поділля. Федір Коріатович з багатьма подолянами змушений був покинути рідний край та оселитися в Закарпатті. Західне Поділля, разом із Кам'янцем, Вітовт передав польському королеві Владиславові II (Ягайлові).
На рубежі XIV-XV ст. статус міста ще декілька разів змінювався. Ягайло передав Західне Поділля "на князівських правах" краківському воєводі Спиткові, а після його смерті (1399 р.) - своєму братові, литовському князеві Свидригайлу. Пізніше місто знову стало королівським. У битві під Грюнвальдом (1410р.) три загони подолян билися у складі польського війська. На їхніх прапорах сяяло сонце - давній символ краю.
У 1411 р. Ягайло уступив Західне Поділля Вітовтові. Після смерті Вітовта польський загін при підтримці місцевої шляхти в 1432 р. захопив місто. У 1434 р. Кам'янець став центром Подільського воєводства у складі Польського королівства.
Чотири рази в Кам'янці побував польський король Ягайло (у 1404, 1410, 1411 і 1417 рр.), двічі - КазимирЯгелончик (в 1448 і 1460 pp.). В 1502 р. король Олександр підтвердив привілеї міста Кам'янця, що надавалися його попередниками.
Місто вважалося за одним з головних бастіонів Польського королівства у боротьбі з татарами. В 1430-1630-х роках було відбито понад 40 нападів татар, турок і молдаван. Не випадково середньовічний Кам'янець називали "редутом християнства". На спорудження стін і башт фортеці дали кошти навіть римські папи Юлій II і Лев X. Тому одна з башт, споруджена у 1503-1513 pp., має назву Папської.
Створені у Кам'янці історичні праці є важливим джерелом з історії України, Польщі, Молдавії, Румунії та вірменських колоній. Особливу цінність становить "Кам'янецька хроніка", яка охоплює період з 1430 по 1652 роки. Авторами її є кам'янецький протоієрей Ованес (помер у 1610 p.), його син Тер-Григор та онуки священники Оксент (Аксент) та Акои (Агоп).
Населення міста складали три національні громади: руська (українська), польська, вірменська. Кожна з громад мала свій магістрат, власне судочинство, окремі герби і печатки.
З 1463 року Кам'янець віднесено до королівських міст. Руська громада одержала підтвердження на управління згідно своїх старих звичаїв у 1467 р. У 1491 р. король Казимир Ягелончик встановив, що кам'янецькі русини з вини своїх війтів зазнавали утисків, багато з них втратили свої будинки та покинули місто. Король відновив давні привілеї громади та надав нові. Зокрема, війт руської громади мав право судити у всіх справах згідно прав руських, "включно з правом меча".Однією з найдавніших пам'яток руської громади є Петропавлівська церква, збудована близько 1580 р.
Найдавніший відомий опис Кам'янецького замку відноситься до 1494 р. Тоді в замкові з боку міста знаходилася брама з баштою, з північного боку - Пільна брама. Гарнізон замку мав на озброєнні 11 гармат і одну велику "тарасницю". Декілька башт з'явилося в замку на початку XVI ст.: Папська , споруджена на кошти кам'янецького римо-католицького єпископа Якуба Бучацького башта Ковпак, Біла (кошти на її побудову надав примас Польщі архииєпископа; Ян Ласький), Рожанка, збудована на пожертву влоцлавського єпископа Креслава з Курозвенока та інші. У 40-х роках XVI ст. роботами над посиленням фортеці керував королівський архітектор Якуб Бретфус (Іов Претвич). На башті Новій східній збереглась плита з текстом його присвяти: " 1544, Боже, тобі єдиному слава. Іов Претвич, архітектор" . В розпорядженні гарнізону фортеці на той час було 14 гармат, 43 гаківниці, 30 аркебузів та 20 мушкетів.
Міські укріплення з кам'яними баштами та стінами з бійницями з'являються в XVст. У XVI - першій половині XVII ст. вони значно розбудовуються. В долині Смотрича були споруджені могутні вузли оборони, що одночасно були і шлюзами: Польська і Руська брами. Через них можна було потрапити в місто, попередньо подолавши броди. У випадку небезпеки шлюзи опускалися і рівень води в річці піднімався.
Ремісничі цехи доглядали за окремими ділянками укріплень. Деякі башти отримали назви відповідних цехів: Гончарська, Різницька, Слюсарська, Кушнірська.
Кам'янець був значним центром ремесла і торгівлі. Тут існувало близько 16 ремісничих цехів: різників, пекарів, шевців, кушнірів, ковалів, слюсарів, мулярів, гончарів тощо. Не бракувало і художніх ремесел, наприклад золотників (у 1520 р. золотник русин Матейко був викритий як фальшивомонетник), малярів і музик. Були також цирульники і аптекарі.
У 20—30-х роках XVI ст. в Кам'янці працювало від 19 до 26 пекарів. Королівські податківці в 1535 р. застали на ринку міста 10 яток різників і 16 лавок шевців. У 1565 р. в місті вело торгівлю більш ніж 60 різноманітних крамниць, де продавали м'ясо, тканини, взуття тощо. Хліб випікали 53 пекарі.
Уже наприкінці XVIст. в Кам'янці нараховувалося близько 400 ремісників, серед яких було 12 ювелірів, 25 шевців, 30 кушнірів, 70 пекарів тощо. Частину з них протягом XV-XVIІ ст. було організовано в ремісничі цехи. Цехи мали свої статути і ревно дбали про свої корпоративні інтереси. За цеховими правилами римо-католикам заборонялося приймати до цехів православних чи вірменів. Тому русини та вірмени мали в місті окремі цехи. У XVI-XVIІ ст. в Кам'янці працював відомий львівський ливарник Амвросій Млечко (староста ливарного цеху), вірмени-ювеліри Кіркор Кам'янецький та Христофор Криштанович, вироби яких прославили столицю Поділля далеко поза її межами.
Місто було одним з важливих посередників у торгівлі між Європою і Азією. Королівськими декретами було наказано купцям з Туреччини і Молдавії їздити до Львова лише через Кам'янець та сплачувати тут відповідне мито. З Туреччини привозили перець, шовкові тканини, з Молдавії - худобу, вовну, солону рибу в бочках, з Угорщини - вино, срібло, коней.
У 1570 р. в місті налічувалося 3 тис. мешканців, 614 дерев'яних і 30 кам'яних будинків. А у 1613 р. державні ревізори налічили в місті більше 3 тис. будинків. Після великої пожежі 1616 р. перевага надасться кам'яному будівництву.
У 1662 p., коли збирався поголовний податок (ним обкладалися лише чоловіки віком старше 10 років), населення міста налічувало близько 6-6,5 тис. осіб. Поляки складали 45% жителів, вірмени - 29%, українці — 17%, євреї - 9%.
У жовтні 1633 р. під стінами Кам'янця зазнало поразки 25-тисячне турецько-татарське військо Аббази-паші. У 1648, 1651, 1652, 1653 і 1655 роках під мурами міста з'являлися козацькі полки під проводом Б.Хмельницького, М.Кривоноса та І.Богуна, проте спроби взяти твердиню були безуспішними.
12 серпня 1672 р. під стіни Кам'янця підступила 120-тисячна армія турецького султана Магомета IV. Гарнізон фортеці, за свідченням активного учасника оборони С.Маковецького, налічував всього 1060 осіб, у тому числі 24 драгуни Юрія Володийовського.
Після двох тижнів важких боїв командування гарнізону вирішило капітулювати. Під час переговорів (26 серпня) вибухнув пороховий погріб. Від вибуху загинуло близько 500 оборонців, у тому числі й найвідоміший герой оборони Юрій Володийовський. За умовами капітуляції польські війська та багато мешканців покинули місто.
У 1681 р. в Кам'янці було 10 кав'ярень, а у Відні першу відкрили через два роки.
За свідченням польського хроніста Яна Длугожа на Поділлі була зафіксована велика епідемія чуми у 1407 р., 1510, 1512, 1588, 1618 рр. тощо.
Відомий знавець старовини Юзеф Ролле, спираючись на джерела залишив опис чуми 1770-1771 р. Він повідомляв, що пошесть занесли солдати російських військ, які повертались через Кам’янець-Подільський з фронту з чергової російсько-турецької війни. Вже в серпні 1770 р. в місті з’явились перші хворі на чуму. Страх охопив городян: вони залишали будинки, крамниці і утікали в світ за очі. Спорожніли монастирі, замовкли церковні дзвони.
В місті залишилося декілька десятків очманілих людей, які блукали серед мертвих тіл. Одного разу, вони зібрались разом, взяли ікону Божої Матері, направились в передмістя Кам’янця - Довжок. Там в лісі, в землянках вони пережили зиму і навесні, коли епідемія чуми пішла на спад, у повному складі повернулись у місто.
Повертаючись після невдалого Прутського походу, в серпні 1711 року Петро І зупинився в Кам’янці-Подільському. Його резиденцією став непоказний зовні будинок кам’янецького старости на Довжку, який вражав внутрішнім убранством.
У 1768 році, після запровадження в місті смертної кари, засудили до страти 200 селян, які приймали участь в Коліївщині – великому селянському гайдамацькому русі.
За легендою, в Кам’янці-Подільському був спалений Іван Клобутський, один з селянських ватажків. Полум’я охопило півнеба – для острашки жителів передмість, які підтримували повстанців.
Восени 1781 року в місто приїхав останній польський король Станіслав- Август Понятовський.
До королівських відвідин було зведено Тріумфальну браму в стилі пізнього барокко, автором якої вважається Ян де Вітте – комендант Кам’янецької фортеці (1768-1785 рр.), талановитий архітектор. Це кам’яна споруда на двох опорах з тунельним проїздом до Кафедрального костелу св. Ап. Петра і Павла. Краси і довершеності брамі надає ліхтар з скульптурою св. Яна Непомука – покровителя доброї слави і щирої сповіді. На фризі напис латиною, що 9 листопада 1781 року під тріумфальною брамою пройшов король Станіслав-Август.
У 1784 році перші повітряні кулі літали над Кам'янцем.
У 1793 році після другого поділу Польщі Кам'янець, разом з Поділлям, увійшов до складу Російської імперії. З огляду на зміну політичної ситуації, його оборонна функція впродовж 19 століття поступово відпала. З 1812 року замок, морально і фізично застарілий, було виведено з військового відомства. З 1819 до 1859 року він використовувався лише як губернська в'язниця.
Відвідання міста російським імператором Олександром II (1859 р.) сприяло вирішенню питання про розширення меж міста. У 1872 р. збудовано Новопланівський міст. Починається забудова Нового плану. Для архітектури міста кінця XIX - початку XX ст. характерні будинки готелю "Бельв'ю", Окружного суду, Комерційного і Державного банків.
У XIX — на початку XX ст. Кам'янець тісно пов'язаний з іменами сотень діячів української, польської і російської культури. У духовній семінарії навчалися С.Руданський, М.Леонтович, А.Свидницький. У місті і його околицях творили художники А.Хмельовський (св. Брат Альберт), В.Розвадовський, В.Гагенмейстер, О.Грен.
В Кам'янці-Подільському діяли губернська і декілька приватних друкарень. У 60-х роках XIX ст. з'явилися перші фотографії Кам'янця-Подільського.
На початку XX ст. в Кам'янці активно діяла "Просвіта", очолювана Костем Солухою.
На 1 січня 1913 року в Кам'янці мешкало 17274 православних, 23430 іудеїв, 8113 католиків, 378 лютеран, 36 мусульман, 4 вірмено-григоріан і 14 караїмів. 1 січня 1918 р. в місті мешкало 58 325 жителів.
У 1914-1917 pp. в місті перебував штаб російського Південно-Західного фронту. За ініціативою місцевих патріотів у жовтні 1918 р. в місті відкрито Український державний університет. Його очолив видатний українознавець Іван Огієнко. Одним із засновників університету був міський голова Олександр Шульмінський .
Починаючи з квітня 1919 року Кам'янець-Подільський ненадовго став державним центром України - останньою столицею УНР. Сюди перемістилися Директорія та Уряд УНР. В місті постав Комітет охорони Республіки. Однак у 1920 році Червона армія розгромила війська УНР. 1921 року Кам'янець-Подільський університет було скасовано і на його базі створено інститут народної освіти та сільськогосподарський інститут.
В листопаді 1920 р. місто захопили більшовики. У 1928 р. уряд Української Соціалістичної Радянської Республіки оголосив про створення історико-культурного заповідника. З 1937 р. в Старій фортеці розміщується музейна експозиція.У роки Другої світової віни населення міста скоротилося вдвічі (до війни налічувало 55 тис). Загинуло чимало історичних пам'яток - будинок ратуші (в 1945 p.). З 32 кам'яниць XVI—XVIII ст. вціліло лише 4 (104 — кам'яниця Чарторийських). Було зруйновано багато храмів. У 1937 р. місто стало центром області.
В 1950-і роки розпочалися відбудовно-реставраційиі роботи в Старому місті. У 1977 р. Старе місто разом з фортецею оголошено історико-архітектурним заповідником. 1998 року створено Національний історико-архітектурний заповідник "Кам'янець". Великі роботи по відновленню фасадів будинків у Старому місті проводилися у 1999 р. Реставраційні роботи ведуться і сьогодні. До співпраці залучаються фахівці з Польщі. Традиційно на практику до міста приїздять студенти-архітектори з Краківської політехніки.
Збереженням унікального краєвиду каньйону р.Смотрич у Кам'янці-Подільському зацікавилися фахівці ЮНЕСКО.
В другій половині XX ст. в Кам'япці-Подільському з'явилося багато нових промислових підприємств, серед яких були цементний, кабельний і електромеханічний заводи. Але одним із пріоритетних напрямків розвитку міста сьогодні є туризм. До нього щороку приїздять десятки тисяч туристів.
За кількістю пам'яток Кам'янець посідає третє місце в Україні.
